Відбувся концерт пам'яті Тризубого Стаса

Коли друзі відходять за межу - в душі з'являється порожнеча, якої не заповнити ні спогадами, ні багатократним прослуховуванням старих пісень, ні постійним надзвонюванням тим із когорти, хто ще лишається поруч. Ось уже три роки, як немає з нами Тризубого Стаса, а його місце так і лишилося вакантним - і на сцені, й у житті. І втретє за цей час його ім'я збирає переповнені зали - як збирав він за життя, особливо в буремні 90-ті, коли цілі стадіони в унісон підспівували його «Тато Карло» чи «Мішел». Цього разу згадати улюбленого співака люди прийшли до Спілки письменників - саме тут у рамках традиційних Вечорів співаного слова, започаткованих Едуардом Драчем та Миколою Підгорним, відбувся вечір пам'яті Стаса.

На затишній сцені виконавців зібралося, може, і не так багато, але це не вплинуло на щиру атмосферу дружніх посиденьок (скільки їх було свого часу під час численних фестивалів початку 90-х - із гітарою по колу і розмовами до світання - яких і сам Стас ніколи не цурався). Прийшли Ігор Жук і Сергій Мороз із Ігорем Якубовським, з якими Станіслав виступав не на одній пісенній сцені, із Володимира-Волинського приїхав ще один фестивальний «динозавр» Сергій Шишкін, який, як і Едуард Драч, пам'ятає Тризубого ще з часів леґендарної Чернівецької «Червоної рути», яка багатьом виконавцям, як писав Стас, «дала путівку в життя», а то ще й першого луцького «Оберегу», що з кінця 80-х став потужним рупором української авторської пісні. До товариства долучився журналіст Кирило Булкін, який за життя узяв не одне інтерв'ю в співака, а тут із гітарою опинився на іншому боці барикади, та молоді барди, які колись отримали творче благословення від «пана Станіслава» (свого часу його запрошували в журі не одного пісенного конкурсу) - Олег Сухарєв та Олександр Музика.

Кожен, хто виходив на сцену, намагався, крім своїх пісень, заспівати й одну «за того хлопця» - Стасову. Було смішно, а іноді й сумно і трішки страшно, адже протягом двадцяти років вони практично не втратили своєї актуальності - ні розмова «під Висоцького» про «депутатиків» (навіть Пинзеник, як виявилося, не застарів), ні «французький шансон» про те, як «додому повертаю, а в мене у сараю вже цеглу хтось краде». А ще - страшенно не вистачало самого Стаса, його ледь іронічної посмішки, хриплуватого голосу і жартівливих реплік. І надзвичайно сильно та по-чоловічому проникливо прозвучала пісня Сергія Шишкіна «Нехай згадають його - Чоловіком. Нехай згадають його - просто згадають його».

На вечорі вкотре прозвучала ідея організувати фестиваль сатиричної та гумористичної пісні імені Тризубого Стаса. Є плани провести його уже влітку цього року в рідному місті Станіслава - Івано-Франківську. Так само, як є плани відкрити там музей Тризубого Стаса (хоча, як зізналася вдова Станіслава пані Марія, ця справа виявилася не такою простою і знаходиться багато підводних каменів, які заважають цьому). Шкода, тому що такий музей міг би стати віддзеркаленням історії нашої Незалежності, адже Тризубий Стас завжди був на вістрі історичних подій - і в бурхливі 90-і, і в не менш напруженому 2004-му.

Досі не побачило світ і понад 300 пісень Тризубого Стаса - а в них і нині можна почерпнути багато чого і цікавого, і повчального, і мудрого. І потрібно, щоб вони лунали не лише раз чи два на рік.

Зрештою, цей вечір (та й багато інших вечорів співаного слова) показав, що українська авторська пісня далеко ще не сказала свого останнього слова і ховатися в аналах історії їй зарано.

http://vezha.org/