Філе від Софії Андрухович

«Сьомга» - черговий роман Софійки Андрухович. На презентації його у Станіславові спільну увагу привернула обкладинка з шматком соковитої рожевої сьомги (то така велика срібляста риба з родини лососевих, що водиться у Білому і Баренцовому морях). Та «Сьомга» - то не книга рецептів, а уважна і витончена історія, прикрашена життєвим досвідом і трохи навіть біографічна. Бо може столичного чи якогось іншого читача можна провести, та кому як не івано-франківцям знати про клуб «Ура». Про те - хто, чому і в якому стані туди ходив. У вас є своя думка, а в Софійки інша.

Чи про «райський сад»:

«Ми надто багато часу проводили на території дурдому. Я пам’ятаю його як запущений сад з невисокими покрученими яблунями, до половини порепаних стовбурів яких доходила ядучо-зелена трава з гострими стеблами. Колись я придумала таку розвагу: повзти в цій траві навкарачки, щоб ніхто не міг нас помітити. У мене всього лише були чорні від землі коліна та долоні.»
Звісно, в романі, як в найкращих зразках сучасної літератури, намішано купу еротичних сцен з не зовсім симпатичними підлітками.
В низці історій виділяється декілька, читаючи яких переносишся у часи…Радянського Союзу, з Катьками Матроскіними і Свєтами Єнісєєєвими. А потім, несподівано, ти вже в маленькому американському містечку. Влазиш у шкуру емігрантки, що дуже не хоче вчити чужої мови, бо там немає людей, які тебе зрозуміють, навіть якщо розмовлятимеш англійською.

«Дехто з них думав, що моє ім’я – Андрухович, а живу я в Македонії (яка є частиною Чорногорії) в місті Софія.»
Якби там не було, але таку книгу потрібно мати вдома, бо ж на обкладинці така звабливо-беззахисна сьомга.