РЕВОЛЮЦІЯ ГОЛОДУЮЧИХ

Зараз минає 18 років з часу студентського голодування, їхньої "Революції на граніті", яка проходила з 2-го по 17-е жовтня 1990 року. З того часу багато що змінилося в нашій країні: ми отримали незалежність, вибороли свого президента. Тому зараз цікаво згадати ті події після помаранчевого сяйву майдану.

На той час валився радянський союз, в повітрі висіла ідея незалежності, однак відчувалася і гостра конфронтація між старшим поколінням, яке було виховано "совковою" номенклатурою і найбільше боялася, хоч словом зробити щось супроти "керівної та спрямовуючої" та молоддю, яка завжди була найрадикальніше настроєною частиною суспільства.

В студентства, яке на той час організувалося в такі організації, як наприклад, Студентське братство, Українська студентська спілка, Спілка незалежної української молоді, десь на початку літа визріла ідея провести ряд студентських акцій, центральною в яких мало бути масове студентське голодування. Були запропоновані такі вимоги:

•1.      Достроково припинити повноваження верховної Ради України та призначити нові вибори на багатопартійних засадах восени 1991 року.

•2.      Прийняти закон про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ.

•3.      Не допустити підписання нового союзного договору.

Львів'яни були ближче до настроїв загальнодемократичної опозиції, і тому запропонували ще дві свої вимоги: прийняти рішення про військову службу громадян України виключно в межах республіки та відставки прем'єр-міністра В. Масола.

Керувати акціями мала Рада голодуючих студентів, що складалася з представників різних міст на чолі з трьома співголовами, котрі б репрезентували Захід, Схід та Південь.

Співголовами були обрані: Маркіян Іващишин - голова Студентського братства Львова, студент-заочник Львівського політехнічного інституту; Олесь Доній - голова київської УСС, студент п'ятого курсу історичного факультету КДУ, Олег Барков - голова УСС міста Дніпродзержинська.

2-го жовтня студенти почали підтягуватися на майдан, де вже очікувала міліція. Молодь врахувала цей момент, тому було сформовано декілька передових загонів. Якби відправили у в'язницю один, тоді б вийшов другий. Правоохоронці вагалися з активними діями, а учасники акцій за цей час розклали намети.

О 24-ій годині міська рада дала санкцію на проведення акцій, містечко отримало індульгенцію на існування.

До голодуючих приходили депутати-демократи, але чітких конструктивних пропозицій від них не звучало. Це тільки посилювало скепсис молоді та доводило необхідність самостійних дій.

Для охоронців табору були влаштовані безкоштовні обіди в будинку профспілок. А теплі речі, ковдри, окріп кияни несли і несли безперервно.

Одразу ж акцію підтримало багато людей. Розкладачки привезли за розпорядженням секретаря парткому політехнічного інституту В. Крючкова. До голодуючих приєднувалися побратими з цілої України, участь взяла народна артистка України Неоніла Крюкова (мама Ніла, як ніжно називали її студенти).

В перші дні часто спостерігалися "харчові провокації". То якась жіночка стане біля огорожі та почне жувати яблуко, то "хфайні" напівп'яні дівчата пропонують шоколад, то курсанти лізуть зі своєю пляшкою. Але в таборі були чітко організовані всі служби, особливо охорона, яка одразу ж припиняла різні такі подібні речі.

На 4-ий день голодування, до табору приходив голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Розмовляв з керівниками - Олесем Донієм та Маркіяном Іващишином. Однак точок дотику знайдено не було.

В середовищі створювався свій фольклор, співалися пісні під гітару. На граніті ж і була написана Юрієм Покальчуком відома пісня "Києве,встань-но...". Таборяни змагалися у вигадуванні найдошкульніших гасел та частівок про КПРС, КПУ.            Біля флагштоків проводився збір коштів на світову революцію і квиток Леоніду Кравчуку до Москви. Також приходило багато листів з цілої України зі словами підтримки.

Однак дії студентів не приносили бажаних наслідків. Тому знесилені голодувальники розпочали піші ходи Києвом, демонстрації, які активно підтримувалися населенням. В регіонах проходили мітинги на підтримку, відкривалися альтернативні наметові містечка.

Під тиском громадськості Верховній Раді довелося створити погоджувальну комісію, в яку ввійшли: від депутатської більшості - С.Губенко, М. Залудяк, О. Коцюба, О.Мороз, В. Сухий; від Народної Ради - С. Головатий, М. Горинь, В.Філенко, О. Шевченко, І. Юхновський, від президії Верховної Ради - І. Плющ.

Після масових демонстрацій 17-го жовтня, на які вийшов весь Київ - Український та Російський, окупаційних страйків, захоплень страйкуючими підприємств, потоку листів від різних людей та представників світової громадськості Верховна Рада о 19-00 голосувала підтримку вимог студентів. "За" - 314, "проти" - 38. Це була перемога!!!