ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МОЛОДІЖНИЙ ПОРТАЛ

Я не хвора, я просто уважна. І з оргазмом у мене все ОК, і взагалі, я - любитель (чи професіонал?) цього сороміцького діла (знаю, мою творчість стопудово будуть читати: мій коханий, мій екс-коханий, архе-екс-коханий і всі енні кохані, тому наперед всім вам, мої «грайлики», виставляю великий респект!). Так от, вступне слово-виправдання сказане, тепер можна і пофілософствувати.

Яку позу ви любите? От я люблю класику жанру. Ну і ще можна так, щоб ноги при цьому закинути Йому на плечі - як каже моя бабця, «сіла хлопові на шию». А ще пригадую свій «перший раз»... Ехххх, як це було страшно/смішно/соромно! Помітили, всі три означення починаються з букви «С» -- як і слово «СЕКС». Щось в цьому є :-) Плюс до всього, наші не дуже обізнані в інтимних питаннях предки, пардон, розмножувались, в тій самій місіонерській позі. Як думаєте, що спільного в цих трьох ситуаціях? Ага-ага, жінка ЗНИЗУ. Хоч-не-хоч, а погляд спрямований вверх. На стелю.

«Йопт..!» -- дружно йопт..-нули хлопці. «Та про шо вона думає під час сексу?!»

Я не фригидна, я просто уважна:)

Стеля №1. Бодько.

Трьома абзацами вище я згадувала свою дефлорацію (цинічно називати свій «перший раз» сухим медичним терміном, але приємного тоді було мало). Бодько, мій гімназійний кавалер, прищавий і з вічно жирним волоссям, ох як хотів позбавити мене невинності, і при цьому, щоб я не замітила, що в нього також .. ммм.. дебют на сексуальному поприщі. З досвідом у мене було, м'яко кажучи, не дуже, але я, порядна старшокласниця, вже мала солідний багаж теоретичних знань, почерпнутих з Великого Довідника всіх часів і народів - Cosmopolitan. Так що просто не змогла не замітити хвилювання Бодька, який спітнілими рученьками мацав мене за литки (чому за литки, а не за органи цільового призначення, -- не знаю дотепер), його червоне від підліткових акне личенько ... Жалюгідне видовище!

Фууух! Ну вже, здається, «мальчік вазбуділся». Треба топати по презерватив. З кондомами Бодько був ознайомлений, як ніхто. Саме він в 10 класі був автором безсмертної ідеї насцяти в «durex» і повісити гумове чудо на вихлопну трубу старенького «москвича» нашого фізика. Так що в момент істини мій «дефлоратор» дістав свій ребристий контрацептив і ...

Пройшло п'ять хвилин. Пройшло десять... Тоді я перший раз почала з непідробним інтересом втикати на стелю. Просто дивитись на Бодька, який возиться з презервативом, я не хотіла. Він і так соромився своєї некомпетентності. Помогти йому не могла, бо сама ніц не вміла, так що доводилось з себе корчити Мерлін Мурло - солоденьку, хтиву, нетерплячу і свято віруючу в свого партнера.

...Я оглянула інтер'єр кімнати. Але мама мене вчила, що роздивлятись предмети розкоші в чужих квартирах - невиховано. Тому стеля стала кращим притулком для мого голодного погляду. І поки Бодько бавився зі свої «durex»-ом, я рахувала чорнильні цятки на дизайнерській імітації неба в його апартаментах. «Який же він бруднуля! Ну чому чорнило - на стелі?!.. Що ж це треба було робити з ручкою, щоб отак насвинячити?!..» -- так я сама себе відволікала від нав'язливого бажання встати, забрати свої манатки і учухати додому робити д/з з алгебри, залишивши Бодька вчитись вдягати «презик».

А тим часом пройшло тринадцять хвилин. Цілих тринадцять хвилин гробової тиші, бо я не мала, що сказати, а Богдан так розхвилювався, що піт його долонь змішався зі змазкою кондома, від чого руки ще більше ковзали по латексу, зменшуючи наші надії на те, що Бодько, таки надягне цей клятий антивагітний засіб!

На сімнадцятій хвилині я здалась. Плямок на стелі я так і не дорахувала. Зате я точно знала, що Бодькові сусіди зверху - безбожні падлюки - зовсім недавно залили квартиру мого однокласника якимись бурими випорожненнями свого водопровідного крана, і мокрі сліди де-не-де нагадували про це майже стихійне лихо. «Соррі, бебі!» -- я швиденько защіпала ліфчик і намагалась не порвати манікюром капронкі. Так, це було жорстоко. Розгублений Бодько просив «почекай-почекай», але алгебра виявилась важливішою за секс, який так і не відбувся.

Наступного дня в гімназії я відчула на собі всю ненависть свого нереалізованого Казанови і всіх його солідарних колег, як бонус. Бодько поділився з друзями, що наш секс не вдався, але про справжню причину «забув», бо сказав лише те, що «вона, такая-сяка, змилась!». І поки він вичитував мене під вчительським туалетом про мою (!) неумілість в сексі, я хіхікала в кулачок і думала: «Молодці його сусіди, що залили стелю цього гада!»

Стеля №2. Артурчик.

Артурчик був красивий, як бог. Всі дівчата на факультеті пускали слинки в комірець, коли він проходив по коридору. Переспати з Артуром було питанням честі когорти фіф, починаючи з першого і закінчуючи п'ятим курсом нашого економічного факультету. А я чим гірша?!

Артура не треба було зваблювати. Він сам всіх пікапив. До того ж, мої очі третього розміру діють абсолютно безвідмовно на всіх мужчин, так що проблеми із процесу «захомутання» Донжуана коломийського розливу в мене не виникало.

Гуртожиток №7. Другий поверх, кімната 15. Я, Артурчик і його сусід по кімнаті ведемо інтелектуальну бесіду про те, куди б відправити погуляти цього ж нещасного сусіда: «туди, де раки зимують», «до чорта на роги» чи просто «нахер!». Зійшлися, ясне діло, на третьому варіанті, бо мій Аполлон був незаперечним авторитетом в усієї чоловічої третини факультету.

Ми двоє. ДВОЄ!!! Ура! Заздріть мені всі! Та я внукам буду розказувати про те, що мала секс з самим Артурчиком! Він був неперевершений: такий весь глямурний, стильний, а-ля Діма Білан, -- і весь мій на наступні 3 години.

Як не дивно, Артурчик взяв мене традиційно. Спочатку я не могла надивитись на його пухленькі губки, але так як він безпардонно мнув і тер мої груди (ай, полегше!), і моє тіло подавало мені подвійний сигнал: біль в сосках і оргазм у вагіні, спантеличені мізки втратили просторову орієнтацію, і я знову завтикала на стелю.

Мама мія, ну хто робив тут побілку?! Грубі мазки пензлем ненароком створювали ефект антихудожнього покриття голої панелі сумішшю з фарби, ворсинок помазка і дрібних мух. Між Артурчиком і ретроспективним Бодьком я надивилась на достатню кількість стель, аби вважати себе експертом з програми «Квадратний метр» на ICTV по ремонту тих бетонних плит, куди, зазвичай, чіпляють люстри. Ясно, що в гуртожитській кімнаті нормального світильника не було. Зі стелі звисала лампочка-сотка, обрамлена якоюсь картонною імітацією плафона. Нагельоване Артурчикове волосся різко контрастувало своєю вишуканістю з вражаючою аскетичністю його помешкання.

Секс був дооооовгий. Я чесно пережила три оргазми за один акт, і на більше тупо не було здатна. Він порвав мене, як Тузік грілку. Я лежала на спині і беззмістовно рахувала тепер вже мух (а не чорнило) на стелі кімнати свого секс-бомбА, поки Артурчик намагався кінчити. Чи то в нього були з цим проблеми, чи він намагався довести мене до четвертого оргазму, але наш коломийський гігант не вгавав, здавалось, вічність.

Амінь! Я фізично відчула бурлящий потік сперми в собі. Оh yes, це сталось! І навіть лампочка якось аж почала яскравіше світити, засліплюючи мене і приховуючи тоненькі тріщинки на стелі... стелі.. сте...

Я відключилась. Проспала до ранку. Спізнилась на пари, вперше в житті спробувала огидну студентську каву, заварену на смердючій каналізаційній воді. Сусіда по кімнаті ще не було. Чи вже не було:) Внутрішня поверхня бедер нила нестерпно - такої розтяжки мої м'язи ще не досягали. Негарно дякувати за секс, але на моє «Спасибі!» Артурчик пустив молочно-білого сигаретного димку в вікно і сказав: «Може ще разок?»

Я дезертирувала. Це був фантастичний секс, але баста. Боюсь, що з такою наполегливістю Артур покалічить мене, як жінку.

Стеля №3. Вадим Петрович.

Я не повія, я просто уважна. Особливо я уважна на лекціях з економічної кібернетики. Ні, кібернетика мене не цікавить. Я взагалі не знаю, чим може бути корисна ЕК українському бухгалтеру. Тому знання мої з цього предмету - на рівні плінтуса. Тому на заняттях я дуже уважно слухала Вадима Петровича, нашого викладача, але не те, ЩО він говорить, а те, ЯК він це робить. Його чуть хриплий баритончик давав відчуття глобальної несправедливості: чому Такий Чоловік читає лекції в нашому провінційному універі, а не співає арії у Віденькій опері? Хоча, можливо, воно й на краще. В іншому випадку я б з ним не познайомилась.

Це було тільки один раз. І тільки з ним (маю на увазі вибірку викладачів нашого альма-матер). Я на четвертому курсі, він молодий асистент. Він не мав би бути лектором, але попереднього професора примусово відправили на пенсію за перевищення всіх допустимих норм взяток, щоб не роздувати скандал. А наш Вадим Петрович був гарним спеціалістом в області економіки всіх мастей і конфігурацій...

Я вже отримала на той момент своє «зарах» в заліковку, Вадік в мене не вів нічого, і ми іноді спілкувались в асьці, як добрі знайомі. Я писала курсову з чергового нудного предмету. Мені не вистачало тільки розрахунків. «Приїжджай до мене, я допоможу!» - запропонував Вадік. «Аммм... та то незручно...» - відповіла ята погодилася приїхати.

...Стелю Вадима Петровича я розглядала, поки він рахував термін окупності і рентабельність ТзОВ «Крякозяблик». Плям не було. Мух також. Стеля, як стеля. Аж нецікаво. Тільки відблиски світла від фар, проїжджаючих через двір машин. Я її навіть не аналізувала на предмет якості побілки. Мені було добре. Добре від того, що про цей секс не дізнається ніхто, бо жоден з нас в цьому не зацікавлений. Мені було зле. Зле тому, що я хотіла ніжності, а цей економічний ботан попер зводити дебет з кредитом. Мені було ніяк. І стеля в нього ніяка. І сам він ніякий. Мабуть, голос - єдине еротично-збуджуюче, що в нього є. Нехай залишається просто лектором. І не розчаровує студенток своїм...

Післямова.

Моя стеля. Мій Мужчина.

Я знаю, що моя стеля рожева. Філігранно акуратна. «Євро» -- так сказав Мій Мужчина. В нього золоті руки. І не тільки руки:) Він -- не майстер ремонтних робіт. І навіть не працює в «Епіцентрі». Він - уважний. Не до стелі, до мене!

Яка в нього стеля - я не знаю. Мені не цікаво. Просто тепер я - ЗВЕРХУ!